РАЙ.

Життя  прожив,  а  що  я  залишаю
По  -  за  собою?  Чи  добра  нажив?
Широкий  світ,  а  в  світі  тім,  немає,
Навіть  знаку,  що  я  у  ньому  жив!

Відбуду  строк,  зариють,  -  безіменно
І  все  на  цьому.  Ніби  й  не  було!
А  як  душі?  Чи  світло  там,  чи  темно?
Чи  прийме  її  райскеє  село?

Чому  село?  Бо  іншого  не  знаю,
Земного  раю!  А  земні  міста,
Я  золоченим  пеклом  називаю,
Бо  звідти  йде  все  зло  і  срамота.

Ідуть  із  міст  диявольські    спокуси.
Стр.45

На  людство  діє  чорний  магнетизм,
Людина  в  місті  до  труби  прикута,
Снує  в  коробках:  догори  та  вниз!

Село  моє  в  мереживі  зеленім,
Немов  дівчина  в  запашнім  гаю!
Воно  було  й  лишається  для  мене
Місцем  для  серця,  місцем  у  раю.
 
Ось  де  хотів  би,  вічно,  мирно  жити,
Ось  де  ходив  би,  цей  любив  би  край,
Бо  де  ще  є  у  цім  великім  світі,
Така  природа  і  такий    розмай?!

Так,  згодний  я:  є  землі  екзотичні.
Коралові  атоли  й  острови...
Але  де  в  світі    все  для  тебе  звичне?
Де  не  похилиш,  в  рабстві,  голови?

Хоча  і  в  нас  насильства  ще  доволі,
І  рабство  є  (та  не  чуже,  -  своє!)
Та  жити,  я  хотів  би,  лиш  на  волі:
Де  моє  небо  і  житло  моє.

Не  треба  мені  казкових  палаців,
Не  треба  мені  пишного  майна.
Я  хочу  жити  у  звичайній  хаті,
З  вікна  якої  видна  далина.

Та  далина,  що  в  світ  колись  манила;
Що  стежкою  почалась  від  воріт;
Що  за  собою  по  світах  водила,
Не  привела  на  батьківський  поріг.

Тому  живу  я,  в  золоченій  клітці,
(Дехто  вважає,  що  живу  в  раю!)
Та  сподіваюсь:  відійду  у  вічність,
І  матиму  хатиночку  свою.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508970
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 03.07.2014
автор: dovgiy