Невпевненості кроки, невідомо,
Чи то учора,чи через століття?..
Виженуть душу відчайдушну з дому,
Сумління розриваючи в лахміття.
Невпевнено, але тим більш страшніше,
Забувши знову врівноважить, терези?
Що відміряли біди, куди більше,
Гучніше шалу літньої грози…
Невпевненість розбудить Мінотавра,
У лабіринтах здійснення бажань,
Людську подобу, в образі кентавра,
Нездійснених химерних сподівань…
Це неминуче… бо зітліє в попіл,
Від темних сил народжена душа.
Жахлива, наче, в серце влучний, постріл,
Підступна, як духмяна анаша.
У хворій збоченій отій уяві,
Де власна велич, тьмарить і п‘янить,
Купатись хочеться у власній славі,
Невпевненості збутися кортить.
Проллються сльози,відчай, ріки крові,
Насичуючи вщерть амбітну суть…
І захлинаючись в оманливій промові,
Не стримує звірячу, дику лють.
За горизонти поглядом дістати
Із висоти свого дрібного зросту,
Народженому повзать – не літати…
Та знову, хоче… впевненості просто.
03.07.2014.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509001
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.07.2014
автор: Лина Лу