Як інколи хочу втікти,
Далеко-далеко звідси,
Не бачити сміху гидких людей,
Не чути ніяких вістей,
Бо хочеш побути, один в самоті
Без крику,галасу й шуму
Побачити дзеркало віри...
Та досить!
Досить дивитись назад,
Жалкувати за втраченим містом,
Навіщо дивитись на звалені стіни
Твоїх нездійсненних мрій.
Та інколи прикро,
Що навіть і міг би зробити життя своє кращим,
Та ти вже не хочеш,
Немає вже сенсу,
Вертатись назад в небуття.
Ти часто жалкуєш за втраченим часом,
За містом юних надій,
Та ти не повернеш
Ні місто,ні будні
Що брякли в останнії дні.
Усе відійшло у минуле,
Все миле покинуло серце,
Й залишилось лиш
Листати сторінки
Давно позабутих вже мрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509094
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.07.2014
автор: Валерія