а може то моя доля невблаганна
розкинулась гілками через край,
повяло листя наче втрачене кохання
та влилося в багряний водограй.
веселі пісні в переспіві суму
колотять серце до жаги життя,
по шкірі як розрядом, вольти струму
нагадують той розпач й каяття.
далекі землі, що для мене не відкриті
п'янять та манять, напролом стіні
не моє місце в холодному й темному світі,
там за межею розгоряються вогні...
біжу вперед, наперекір всьому
навколо свисти злих й глухих вітрів
та краще душу розтратити цьому
ніж задихнутися в полоні незбутніх мрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509307
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.07.2014
автор: Лісова