Розтібнулися ґудзики в сорочці,
Показалось мужнє тіло волохате,
Так кортіло, так жадало в першу ніч…
Від думок почав, як птах літати.
Заціловує навік свою дружину,
Що сьогодні вінчались перед Богом,
На святі цілувались без упину,
І від танців оббили всі пороги.
Обнімав її на білосніжній простині,
І тримав її сильно чоловік,
Так жадав тієї насолоди,
Не на день, не два, на цілий вік.
Заскрипіло ліжко відчайдушно,
Молоді злилися враз тілами,
Закричали від тої насолоди,
Бо сталося щастя те жадане.
Обціловує губи, шию, груди,
Хоч би щастя теє не скінчалось,
Але ніч на скоро вже минала,
І ранок ясний подружжя це вітав.
Сидить збентежено чоловік в постелі,
На білу простинь скоса погляда,
А простинь та ріже йому очі.
– А де дівоча незайманість, цнота?
Чому на простині не з’явилось крові?–
І гострий погляд у собі ховає.
Та усміхається, і йому говорить:
– Ти не сварися любий, так буває…
2008
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509364
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 05.07.2014
автор: Віктор Остроух