Я блукаю стежками ностальгії,
Що давно поросли зеленим мохом
І забули дотик юнацьких ніг,
Лише іноді поєднуючись з іншими дорогами,
Які ведуть до старих селищ,
Де вночі лунає чиясь скрипка
Струнами давнього минулого,
Наче золота арфа Орфея,
Що поплатився своїм коханням,
Жалкуючи, що не сліпий,
І кожен із нас жалкує,
Запрошуючи подорожніх
На свої смарагдові стежки,
Знищуючи прекрасні квіти
Заради безсонних спогадів,
Що завжди лунатимуть тихо
У пам'яті кожного з нас.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509382
Рубрика: Верлібр
дата надходження 05.07.2014
автор: дитя буржуазії