Іти я мушу, й душу цю не мужню
Ти помістила в неприступну мушлю.
Хоч крізь вечірню я ішов злочинну дійсність,
та я зберігся від наруг і згуб,
закований, захований у пісню,
у казку-ласку рук Твоїх і губ.
Хоч дійсність тиснула, та панцир лиш тріщав...
Ішов Ізольдою осяяний Трістан,
ішов Джульєтою освячений Ромео.
І спалахнули крилами рамена -
з душею повернутися орлиною,
з кохання незгасимою перлиною!
2011
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509431
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.07.2014
автор: artist2012