Притуливши долоні до свого лиця,
Тихо плачу.. І як тепер жити?
То хіба ж ми ішли до такого кінця,
Щоб в рахунку сказати: "Ми квити!"
Я до тебе назустріч це серце несла,
А тобі захотілось розбити.
То хіба ж я для цього себе берегла,
Щоби згодом безсердно зганьбити?
Я хотіла тонути в тобі без вагань
І світанком почути "кохана.."
То чому ж серед цих нездійсненних бажань
Залишилися ми ворогами?
Винна я, винен ти. Лиш тепер все одно,
Ці думки не приносять нам радість.
Так хотілось, щоб все було, як у кіно,
Але вкрила нас пилом реальність.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509650
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.07.2014
автор: Влада Грушицька