І ніби все добре: птахи, тепле сонце, вітер,
І серце в коктейлі з небесного і земного...
Ми вчилися безпричинно життю радіти.
Та все-таки: щось не так в цім житті без нього.
Він легко ходив там, де я необачно впала,
Й за руку тримав, де сама не змогла б пройти.
І часу завжди поруч з ним так підступно мало...
Він з тих, хто лишає по со́бі лиш добрі сліди.
Він тепло мене загорта у свої обійми,
Зі щирим бажанням позбавити всіх негод.
Він більше за мене вірить у мої мрії,
Бо знає, що нездоланних нема перешкод.
Він з тих, хто з собою завжди приносить Світло
Так легко, що не помічає цього і сам.
Він з тих, кому варто просто безмовно радіти,
Лиш вдячно підводячи очі на Небеса.
05.07.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509724
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.07.2014
автор: Таня Кириленко