Я Україна - гола й боса,
Але багата в мене є душа.
Мій волос - золоте колосся,
Мій голос – соловейко у садах.
Чого ж із жахом дивитесь на мене?
О, дітоньки мої, у вашиїх очах
Я бачу біль, я бачу неміч
І безнадію я прочитую в устах...
Чому, навіщо? – ви ж нарід мій
У цьому світі окрім вас нічого я не маю
Я так хотіла, щоб, українці, ви були щасливі на землі
І хочу нині, про це в молитві я усе життя благаю...
Я молода ще, але ваша мати
Скажу вам правду – рани до сих пір мене болять.
Не можна стільки матір катувати,
А потім про любов її кричать...
Я встояла, я вижила – не здалась,
Стиснувши у жменю надію пресвяту.
У голоді й принижені не впала
Лицем об землю скровавлену мою.
Забули ви як плакала за вами
Степи вмивались моїми слізьми,
Катована була за вас катами,
А може ті кати були мої сини?
Я молода ще, та з дитячих років
У мене шрами залишились від життя,
Та я іду вперед, роблю несмілі кроки ,
Щоб всі дізнались про моє буття.
Я гарна, горда, терпелива
Стараюсь жить, як Бог мені велить
Колись ще, мій народе, й ти будеш щасливий,
Якщо братів своїх навчишся ти любить.
smeri4ka
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509973
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.07.2014
автор: Smeri4ka)))))