Ішла, куди сама не знала,
Всі співчували їй у слід,
Вона, немов примара стала,
Весь почорнів їй білий світ.
Хотіли діти зупинити,
У хаті билась, мов у клітці,
Кричала, що не хоче жити,
Замок геть вирвала на хвіртці.
Мов каменюка душить горе,
До землі тягне той тягар,
Пролито сліз вже ціле море,
На душі відчай, в серці жар.
Куди іде – сама не знає,
Туди далеко навмання,
Зниклого сина все шукає,
Мука – тепер її життя.
Страшна війна його забрала,
Їй геть не снилось горе те,
Вона на Схід все шкандибала,
Бог кару винним всім пошле.
Усіх за кров, щоб покарав,
За матерів пролиті сльози,
Щоб швидше суд його настав,
Вона давно уже в дорозі.
http://antonina.in.ua/index.php/pro-zhittya/773-materinskij-vidchaj.html
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510346
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.07.2014
автор: Антоніна Грицаюк