Виряджає мама
Сина на війну.
Душу розриває
І собі й йому
Тихими сльозами,
Що із серця йдуть...
Слів немає в мами,
Скроні аж гудуть.
Бо не знає мама
І ніхто не зна:
Чи надовго буде
Ця страшна війна,
Чи вже скоро діти
Додому прийдуть?
А хто зна чи прийдуть,
Чи там пропадуть.
Люди, схаменіться!
Досить воювать.
З весни було треба
Ниви засівать
Нині замість жита
Міни та гроби...
Збережи нас, Боже.
Господи, прости,
Якщо ми у чомусь
Були не праві,
Може наші предки...
Але трударі
Не могли нікому
Аж ТАК насолить,
Щоби пропав спокій.
Боже, як болить
Вся оця неправда,
Весь той чорний жах,
Коли вже скінчиться
Цей безумний страх,
Коли буде тиша
На нашій землі,
Кому "війна" треба?
Чому люди злі?
Годі воювати,
Досить зазіхать,
Ще й "братами" гарно
Себе називать...
Ми б чудовоо жили
Без таких братів,
Жили, працювали,
Ростили синів...
Але не для того,
Щоб йти на війну,
А радіти сонцю
І кожному дню,
Бо життя дається
Один тільки раз!
Матінко Христова,
Помолись за нас.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510780
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.07.2014
автор: Батьківна