Це не кіно, це жах війни,
Де сталь горить і тіло рветься.
Де смерть, неначе смерч несеться,
Вриваючись у мирні сни.
Це не кіно, це справжня кров
Фарбує землю в колір вишні,
Це сходять засіви торішні
Братоненависті і змов.
Це не кіно. Реальність, так!
Та сили наберем і злості,
Гопак станцюємо на костях
Усяких мастей посіпак.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511115
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 13.07.2014
автор: Крилата (Любов Пікас)