У безмежне небо, що освітлює її стежину,
Як самотні зорі, заглядали її очі.
Так, немов чекали звістку чарівну,
Під зоряним небом щоночі.
Ніжну мелодію співала тихо,
Чекаючи від вітру звістку про сина.
Тоненькі вуста відганяли лихо,
Любов палала невтомна нестримна.
Болю і сили в її очах море,
Любові ж океан без дна.
Її доля дарувати щастя, забираючи горе,
Душа ж у неї перелатана.
́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511524
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 15.07.2014
автор: Мілана