Здавалось би, ми вільні, незалежні.
Але чомусь далекі від бажань.
Хоч інколи буваємо відверті,
Та не показуєм скупу сльозу страждань.
Забули і про спокій, насолоду,
На відпочинок часу вже нема.
Занурились в проблеми з головою.
Завжди ми маєм невідкладнії діла.
Невже і справді подумки про себе
Ненавидять весь світ, увесь народ?
Поглянувши у очі, в саме серце
Нас скривдять й ошукають без турбот.
А ми такі наївні, наче діти.
На слово – посміхаємось завжди.
Нас просто вчили змалечку любити
Та застереження про лихо не дали.
Корисливі завжди з нас мають втіху
Не дивляться на право, на думки.
Вони все зроблять чітко і по-тиху
А потім ми страждаєм потайки.
Кого винити? Самі ж то зловились,
Нас не примушують, погрози теж нема.
Нас треба лиш самим на себе злитись,
Що ми душею добрі. Та на жаль
дарма…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511688
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.07.2014
автор: Марфа муф