Літувало літо… літо літувало…
Розгортало гілля, смикало ростки,
Дарувало вишні, в квіти зазирало,
Плело огудинням на плотах містки.
Бавилося сонцем, пломінь розсипало,
Зеленіло в травах, вмивалось дощем,
Духмяніло садом, зорями шептало,
Височіло небом…а душею щем…
Хіба ж знає літо, що печаль на часі
Яструбом ворожим б'ється звідусіль…
Життя зупиняють кулі на Донбасі
Й невпинно чорніє туманами біль.
І таким пекучим, невимовним жалем
Лягає на плечі щоденна журба!
І гірчить у літі зотлілим мигдалем,
І стискає душу смуток і ганьба.
Літо пестить луки, згорнуті в покоси,
Перешепотіли у вітрах поля.
Літо літувало…висихали роси…
А від сліз тяжіла вкраїнська земля.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511750
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.07.2014
автор: Тетяна Луківська