перед світанком –
перед четвертою ранку
незбори́мо хочеться спати:
пові́ки важко злипаються –
хоч уставляй сірники…
збита з то́лку уява
запускає «галю́ники»…
усілякі страшил-ки
перед світанком
у дозорі нашому –
за́тишок,
поміж гілок і кущів, у високій траві –
гречано-медо́ві
удихаємо аромати –
не можна спати!..
зусібіч од розлитих по обрій полів –
драпірують марлею чату
м`які тумани,
забинто́вують на березах і со́снах рани
осколочно-рвані
липневий світанок –
уселе́нська тиша…
і листочком ніде ніхто не колише:
неугавні
вимерли цвіркуни,
комарихи – і ті
поснули, си́ті,
у непорушному придорожному житі
і тільки чата:
не спати! не спати…
просочується
крізь марлю туману,
як рана,
місцевого значення траса –
осідає роса:
у оптичний приціл - польова ромашка,
як домашнього молока повна чашка,
на майданчику снить гвинтокрил –
лопасті опустив, наче підбита пташка:
на все осідає роса –
на траву, на листя,
на щомиті готову до бою
зброю –
і
на нас
із тобою
бо що до того росі?..
перед росою – рівні усі
17.07.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511862
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.07.2014
автор: Валя Савелюк