Світ розколовся на своїх та інших,
Не знаю, де проходить та межа…
Вони, як ми, говорять, вірші пишуть…
Як ми страждають, відчувають жах…
Що сталось? Коли хмарою накрило
І обрій раптом враз заволокло?
Коли літаючи, згубили крила?
У, кожного, тепер одне крило…
Душа злетіти хоче… сил не має…
Бо віру втративши, не полетить.
Гріхи її до раю не пускають,
У відчаї зависла і тремтить..
Вони осліпли, чи ми очуміли?
Була одна сім‘я, один народ…
Від ненависті просто захворіли,
Зачерствіли від втрат і від скорбот…
Не розумію, що нам заважало?
Так добре, разом, в радощах, в біді…
Що нам ділить, чого нам бракувало?
Причини розбрату якісь…бліді.
Хтось… десь…комусь? А ми куди дивились?
Чи вже усім Бог розум відібрав?
Коли знущались, – скаржились, молились,
Не боронили разом своїх прав…
Ми таки різні… з заходу, зі сходу…
Дніпро навпіл країну розділив.
На півночі серця наші не з льоду,
А південь душі сонцем не спалив.
Тоді, чому чекаєм ніж у спини?
Чому батьківський зрадили наказ?
По одному ми скоро всі загинем…
Та коли разом – не здолати нас!
17.07.2014.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511967
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 17.07.2014
автор: Лина Лу