Україно рідна, процвітай благаю
Кращої держави я в житті не знаю!
Тут землі родючі, і ліси безкраї,
Люди в нас робочі, лиш робіт немає!
Є багато молоді, нема їм де жити
Їдуть за кордони, щоби заробити.
Тільки но одружаться треба розлучатися
На місяці чи роки, щоб потім добре жити
Нівчому не нуждатися.
І так родяться дітки не бачать татусів.
А коли підростають, глядять їх бабусі.
Скажіть, скільки терпіти знущання над людьми?!
Чому не дати владі попробувати як ми?!
Дамо їм міні малку такісіньку як в нас,
Побачимо чи хватить грошей їм хоч на час.
А можна ще і пенсію таку подарувати
Побачимо чи хватить у них на хліб тай на комун плати.
І не бились би й не лізли б тоді у палати,
А подумали б як краще державу спасати.
Бо вона у нас чудова, тай люди хороші
Залишіть молодь удома, вони всі робочі.
Щоб не їздили у рабство, сім”ї не лишали,
А свою державу-неньку славну будували.
Аби була в них зарплата, щоб могли прожити
Тай за пару років ще й житло купити.
І скажіть будь ласка , кажу вам на правду
Хіба тоді хто схотів би поміняти владу?
Автор: Кульбачинська Світлана
смт. Ратне
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512172
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 18.07.2014
автор: Світлана Кульбачинська