Якими ж були нещодавно наївними всі ми...
Якими ж довірливо-добрими всі ми були...
Здавалось- це небо у мирно-ясній височіні
Навіки застигло склепінням цієї землі.
Та неба розбитий кришталь розлетівся на друзки...
Та землю потік вогнепаду криваво скупав...
Що ж робиш ти, "брате", і як називать тебе "русскім",
Якщо на Праматір Русі ти меча підійняв?
Здавлось- найтяжче позаду. Лихого тирана,
Що землю, для нього чужу, грабував і гнобив,
Народ подолав, на важкі незважаючи рани,
І волю здобув, і для щастя надію створив...
І от- Батьківщина в вогні. Все не вірю... Від кого?..
Від того, кого споконвіку за брата вважав?..
Це замах на Матір, це як все одно що від Бога
Нараз відректися... То ким же для мене ти став?
Ніколи довір"я до тебе вже не повернути.
Наївність довір"я пішла. Розчинилась у млі,
Яку ти приніс у наш край, нині в крицю закутий.
Ти втратив. Ти втратив довір"я цієї землі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512233
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.07.2014
автор: Сокольник