Я згадую так часто тиху хату,
Знайомі вікна згадую щодня,
І під вікном одним рідненька мати
На далині свій погляд зупиня.
У далині, де я живу, учуся,
У далину манить її любов.
Ріднесенька, коханая матуся,
До тебе повертаюсь знов і знов.
Згадаю я садок під тихим небом,
І яблуні, і груші – все в цвіту.
Мені і щастя більшого не треба,
Якби лиш цю красу знов повернуть.
Згадаю ліс в долині.. Все згадаю.
Згадаю, щоб вернутися назад.
Високе небо радо привітаю,
Мені привітом відгукнеться сад.
Згадаю знову вікна променисті,
Згадаю все навкруг, знов тебе,
Згадаю небеса безмежно чисті,
Моєї річки плесо голубе.
Синіє у горі чужеє небо,
І серце вдаль із чужини.
Мені нічого більше і не треба –
Хай виростають крила, щоб злетіть.
Злетіть, згубити сон і вдаль полинуть,
Щоби Вітчизну бачить знов і знов.
Все лине серце на мою Вкраїну,
І з ним літаю я туди немов.
Тихенька хата серед верб і квітів
Манить мене і згадками, й теплом,
Згадаю, як кохалась серед віття
І із людьми ділилася добром.
І знову повертаюсь у дитинство,
І світ казок, дитячих світлих мрій.
Ну що із того, що в житті так вийшло,
Й мені не залишилося надій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512274
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.07.2014
автор: Олена Мир