Втопитись у брехні...
Хіба таке можливо?
Скажи мені, Москва,
ти ж наче на плаву...
Ще всмоктуєш брудні
її потоки й зливи?
До розуму впихнеш
стотисячну главу?
Скажи мені, Москва,
бо я вже потопельник...
Від того, що іде
з твоєї сторони.
Здається це л...о
є неокрайне вельми,
Ще й мозок виїда,
як зграї сарани...
Невіриться мені...,
невже дійшла до того,
Коли ковтати гИдко,
а ти жереш й жереш?
Хіба, скажи, колись
була така убога?
Так хто ж тебе, Москва,
довів до самих меж?
Гони того, гони...,
він виссе кров із тебе,
Пихато стане зверху,
немов на килимок.
І не помітиш ти,
як стане чорним небо,
Так схаменись, до цього
лише останній крок...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512354
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 19.07.2014
автор: Вєтка Миловець