Летять хмари, мов отари, а куди — не знають.
Спотикаються в повітрі, їх вітри ганяють.
Ось одна темноволоса до землі спадала,
Розпустила свої коси, дощем рясним стала.
Плаче небо, аж ридає, звідки йому знати,
Якби ж могло, підстелило б ковдроньку із вати.
Щоб не боляче хмаринкам падати край поля,
І щоб їх оберігала відчайдушна доля.
Ой, ви хмароньки, хмаринки, не дружіть з вітрами!
Обирайте свою долю іншими шляхами,
Бо вітриська пустотливі знищать вас у зливі,
А ви ж такі неповторні, в небесах звабливі. 2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512542
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 20.07.2014
автор: Lana P.