Ні, не малороси ми,
Тим більш – не «новороси»!
Нащадки русичів, онуки славних козаків!
Ті вміли захищатися –
гармати і рушниці, вила й коси –
Усі на бій з ордою чужаків!
От старший братик об’явився
(Ми й не знали, що він є!),
Своєю дружбою хвалився,
Своєю силою гордився,
Клявся, що на брата не піде.
Завжди оберігатиме,
Чимдуж допомагатиме,
Горілочки наллє.
Та такий вже старший братик – молодець,
Ти його за стіл, а він ноги на стіл,
Хай йому грець!
Ти відчиниш двері, ти посадиш їсти,
Гульк – а все твоє
Вже «ісконно руське»!
***
Піднімися, дух козачий,
На Савур-могилу,
Та й прокричи своє «пугу!»
На всю Україну!
Пугу-пугу, пугу-пугу!
З Великого Лугу!
Довкруг зайди давно всілись,
Забули, що гості –
І ну ділить чужу землю,
Гості-довгохвості!
Навіть церкву й ту пригріли:
Ну, наша, та й годі!
Буде вірно служить владі,
Тій, яка «від Бога»!
Про ту церкву всім шепочуть:
«Справжня», «канонічна»,
А в ній досі, як за царя,
Анафему вічну
Проголошують Шевченку!
А за що? За яку провину?
За любов палку синівську
До неньки-Вкраїни!
Якої, кажете, і не було?
А хай би вас била
Та лиха година,
І не раз, і не два,
А кожної днини!
Амбітні плани: «русский мир»
(Хай він тобі скисне!)
І Новоросія! Та якби –
Аж до Карпатських гір...
А зась!
Хіба що на Говерлі
Рак узимку свисне!
Знать, від Криму, що ковтнув,
Черево не репнуло?
А щоб тебе, лукавий брате,
Підняло та й гепнуло!
Тобі в горлі Новоросія застрягне,
Бісова личино!
Скільки б не брехав, та до правди –
Лиш одна стежина!
Ідеш мову захищати?
(А бодай її не знати!),
Головне ж – людина!
Он у зруйнованій «градами» хаті
Дівча волало «Помогите! Дяди!»
По-російськи ж воно кричало!!!
А, ти не чув? Тобі заклало?
То бодай же й навіки!
Українці, будьмо пильні
Зводьмо вищі мури!
Нахрапом лізе в миротворці
Вовк в овечій шкурі!
18.07.14 м. Дніпропетровськ
[i]* На продовження теми, піднятої Анастасією Дмитрук
у вірші "Никогда мы не будем братьями"[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512845
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 22.07.2014
автор: Людмила Пурик (Крисань)