Скажи, країно, чи любов у нас взаємна?
Чи ми тобі потрібні, ще живі?
Бо ти нас сієш в землю, як ті зерна,
І все чекаєш, що зійдуть нові...
Нові герої, воїни, поети,
Палкі, патріотичні, молоді ...
А що ж старі? Чи мають просто вмерти?
Спом'янеш їх на хресній лиш ході?
Як швидко все минає в нашім світі.
Ще вчора ти обібрана була,
Тебе собою закривали діти,
І над Майданом ще пливли тіла.
Ти немічна була і дуже хвора,
Боліло і на Сході, і в Криму,
Дім підпалив сусід-ман'як, потвора.
Та ми вже звикли дихати в диму.
Не відхилялись, йшли в вогонь сміливо,
Наплакались і рідні, і чужі ...
Та що ж тепер ти нас обходиш зліва?
Чи то не ти, а обрані вожді?
Чому з трибун брехливий ллється голос,
А від ЕС - фальшиві співчуття ?
Чому в полях, де має гнутись колос,
Згинались ми,як кинуте дитя?
Чи як сміття, якого й так багато?
Скажи, країно, де твоя любов
До вдів, сиріт без пафосу й плаката
яка б була основа всіх основ?
Покайся же, небого, перед Богом,
І лицемірства викорени гріх,
І обирай: чи в Рай вузька дорога,
Чи в пеклі місця вистачить для всіх...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513180
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 24.07.2014
автор: Людмила Васильєва (Лєгостаєва)