З ЛЕГЕНД СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ.
Розаліє! Створіння неба дивне!
Прекрасніша за Флору та Діану!
Люблю тебе! Довічно не покину
Та славити в піснях не перестану!
Люби мене, о, німфо моя мила,
Змінив я лук та стріли на бандуру,
Бо пісня серця зараз має силу,
Повір, - кохана, - юному Амуру!
Не сміла німфа відмовляти богу.
Та й і сама від пристрасті сп’яніла.
Пішла за ним на зоряну дорогу,
З одної чаші мед кохання пила.
Нектар любові був такий палючий,
Такий духмяний, неповторно ніжний,
Аж охопив їх щастя шал жагучий
Що вирвався з грудей у диво – пісні!
Співало небо, танцювали зорі,
Живі істоти з дива завмирали,
Бурхливі хвилі в Середземнім морі
Під дивну цю мелодію, стихали.
Тим часом, вище згадана Діана,
Із полювання повернулась зрання.
Собою була, як богиня, славна,
Тож захотіла божого кохання.
Нема Амура! Тільки з неба чути
Симфонію божественного співу.
Злетіла, аби з милим разом бути!
Побачила в його обіймах Діву…
В душі Діани, миттю спалахнули
Нещадні блискавиці зла й образи!
І ревнощі богиню підштовхнули,
Щоб діяти негайно та одразу.
Схопила, німфу, з любощів зімлілу,
Гніву шаленство – наче лава жерла!
У нетрі терну затягнула тіло,
Об шипаки, - безжалісно! - роздерла!..
Краплини крові, на гілках колючих,
Рубіновими зернами застигли…
До місця злочину, страждання, мук болючих,
Прибіг Амур, - від розпачу, - безсилий.
О! – небо! Небо! Лише мить минула,
Як пестив я її чарівні коси,
А вже вона, - навік! –навік заснула!..
Тож хай ці сльози, як цілющі роси
На це гілля, на краплі її крові,
Впадуть бальзамом пристрасті живої,
Хай квіткою довічної любові,
Душа воскресне – Діви дорогої!
І плакав він! І від страждань горючих,
Перед світанком, сіялися сльози.
І сталось диво: на гілках колючих,
З’явились квіти – розпустились рози!
І знов над світом пахощі розлились…
Нектар Кохання дивним ароматом,
Чарує душі двох людей, щасливих,
Щоб все життя у серці квітувати!
24 липня 2014 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513208
Рубрика: Балада
дата надходження 24.07.2014
автор: dovgiy