Я самоту намистом нанизала,
на грудях камінь з тої болі.
Чи я любила?..Я не знала..
Боялась жити в тій любові.
В моїх руках мовчало серце,
воно тремтіло, наче пташка.
Боялася, що розірветься,
а воскресати дуже важко.
Не треба слів, палкої мови,
вдягну приречене намисто.
Любов була, чи тільки слово,
зів`ялим листтям твого міста?
І сонця день, і місяць ночі –
хотіла все – всього не маю.
За те що все одразу хочу
я самотой себе караю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=5134
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 18.06.2005
автор: Владая Танчева