Але ж і нас морочать люди,
Хоч ніби всі ми не дурні.
Я бачу, як вирує всюди
Життя людей, як в казані,
Коли кипить воно смолою.
І як у тому казані,
То піна бачиться мені.
А піна ця – ті ж самі люди!
Вони між нами, вони всюди.
І кожен з них, у тім кипінні,
У смоляній, вогняній піні,
Доводить людям щось своє.
(Якщо щось в нього справді є!)
А то, здебільше, пустодзвони,
Чи громогласні фанфарони.
Про себе на весь світ трублять.
І з цього з маслом хліб їдять.
А ми, розвісим свої вуха,
Та й ну! – ті теревені слухать!
Отож, чи хочем, чи не хочем,
А з ними голови морочим!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513478
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 25.07.2014
автор: dovgiy