Душа самотня спокоєм мовчала,
Прийшла весна, оділа квіточки,
Сім'я лелек домівку відшукала,
Ну а в кутку хатини ластівки.
Усе в добрі, збагачене любов'ю,
У парку пари весело ідуть,
Мені щемить у серці аж до болю,
Думки реальність кігтями деруть.
Метаморфози настрою набридли,
До тебе вже не можу підійти,
Разом з коханням дружбу ми відстригли,
І міст згорів, тепер нам не пройти.
Повільно тлів, горівши всередині,
Твоя байдужість кинула сірник,
Минув той рік, та важко ще до нині,
Тебе хотів, був так до тебе звик...
Вода холодна серце омиває,
Я завинив тобі, бо відпустив,
Та твоє ж серце більше не кохає,
І що не так?...Ну що не так зробив?
1.5.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513673
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.07.2014
автор: Назарій Андрійчук