Ім’я моє - Україна, - хочуть його стерти,
В тіло пазурі вганяють, щоб на клапті дерти.
Оббріхують, висміюють, брудом поливають…
Якби ж чужі… свої… свої круками шугають.
Душать мене гіркі сльози від зради й облуди:
Не дали вдихнути волі на повнії груди,
Не дали всміхнутись сонцю і змахнуть крилами –
Знову в душу плюють мені і топчуть ногами.
Обікрали, роздягнули, пустили по світу
Шукать правди за кордоном, діти ж мої діти…
За кордоном покивають, всміхнуться поштиво,
Ото і все, ба ні – ще вслід глянуть гордівливо.
Чи ж я вас не годувала, чи ж не напувала,
Чи ж від вас свої щедроти, багатство ховала?
Колосилась врожаями дорідна землиця
Були з хлібом і до хліба села і столиця.
Тільки-тільки заясніла веселкою ВОЛЯ
Як знов мене нещасливу спіткала недоля:
Потрапила у обійми до «старшого брата»…
Не в обійми, а в лещата до справжнього ката.
По самісіньку колодку ніж встромив у спину
Ще й провернув разів кілька – думав, що загину.
Слава Богу не всіх іще розбестили гроші
Гроші й влада…
... Є ще діти чесні і хороші.
Не дозволять полонити неньку-Україну!
Ще схід сонця, мій народе, з тобою зустріну!
Хай синочків-солдатиків кулі оминають,
Хай додому живі вони й здорові вертають.
Хай щаслива завтра стане згорьована мати,
Щоб діждалась перемоги й живого солдата.
А я вистою, ще сили знайдуться у мене!
Стануть кращі сини мої під моє знамено!!!
О.Бондар (Бондаренко) "Україна"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513756
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 26.07.2014
автор: Олена Бондар (Бондаренко)