За цю печаль тебе хвалю,
За ці страждання – тобі слава.
За те, що я себе знайду,
І ті скарби, що заховала.
А те, що плачу – не біда,
Сльозами вичищусь від бруду,
ТогО, що не бере вода,
Хоч спокій я тепер забуду.
Та й спокою мені треба,
Прагну горіти, а не тліти.
Тебе мені послало Небо –
Саме тому і варто жити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513948
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.07.2014
автор: Яна Бім