Ти зможеш витерпіти все без опіатів
І звикнути до того, що вбиває.
Завжди є те, куди тобі втікати,
Завжди є ті, які тебе приймають.
Дистанція надійна – кілометри,
І гетто лиш для тебе особисто,
А відстань зовсім трохи буде стерто,
Фундаменти зруйновані дощенту.
В паралаксі станцюються планети,
Щоб вкотре далі й далі розійтися.
Наступне зіткнення – обіцяні уламки
За рамки утечи світобудови
І знову витримай кинджали долі,
І знову йди у танго! Ти – комета!
І ти згориш, і слід, мабуть, розтане,
В капкані навіжених зорепадів.
Не тіш себе обманом. Так і треба:
Нема тебе в богів сакральних планах,
Тому промчися, запалай і зникни.
Ти – істинний господар стратосфери.
Химера.
Спалахни у вікнах.
Фінал.
Тепер ти можеш жити.
19 липня 2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513991
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 28.07.2014
автор: Софія Костицька