Коли проміння першої зорі
Вбере у себе первісна краплина…
Я відриваю ноги від землі…
І я іду… тому що я - Людина…
Я пробираюсь крізь густі кущі…
Я… створена з енергії і світла…
Як нереально там лились дощі…
Ах… як ті Юрські папороті квітли!…
Як спочивала я на древніх лаврах…
Десь Птеродактиль грався у пісочку…
Жував травичку мирно Динозаврик…
А я… писала вірші… під листочком…
Як же літала я в первісних хмарах…
І тут мене "ковбасило" все гірше…
Вони іще насняться вам в кошмарах…
Ці мої дивні… Мезозойські вірші…
І я пишу… без заборон… без страху…
Із шкірок звіра – моя перша блуза…
Коли таким чудним Археоптахом
Мені являлась допотопна муза…
Сама себе я віднайду в імлі…
Прозріння мить… І СЕРЦЕМ відчуваю!...
Я відриваю крила від землі…
І я лечу… тому що я – Кохаю…
…Коли впадуть тисячоліть дощі…
І мавпа… ніби нам якась родина…
Почне свій шлях на грішній цій землі…
Привіт!… Пацан……….
Я вже давно………..
ЛЮДИНА!!!………..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514350
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.07.2014
автор: гостя