Наші душі полонені у буденності життя,
Та на жаль воно зрадливе,і не має вороття.
Стане доля на пероні ,скаже :- Друже ,виходи
Хоч в останньому вагоні,але поїзд же один .
І тоді душа зомліє,гляне слізно навкруги.
- Я багато так на мріяв,а вже близько береги.
- Сонце котиться до долу,я його не помічав,
Все життя в щоденнім колі носом землю зустрічав.
- І блакить небес не бачив,і не чув я спів птахів,
А тепер,коли зупинка,зрозумів,що я не жив.
Проженіть життя буденність,подивіться в Божий світ,
І дізнайтеся для чого,даний наш земний похід.
30.07.2014р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514535
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 31.07.2014
автор: леся квіт