Уві сні...
Зникають у вічність і смуток, і горе,
Стирається в пам’яті біль від розлуки,
Кружляють у просторі запахи й звуки,
Душа відлітає в блакить неозору…
До сонця простягнуті руки, як крила,
Легка невагомість і вітру обійми -
Нема стрілянини, скінчилися війни,
І Миру голубка до нас прилетіла…
І наяву...
Чорніє, снарядами зоране поле,
Руїни лякають вугільним скелетом,
Не завжди від смерті рятують жилети,
І вдови голосять від втрати і болю...
В підвалах ховаються злякані люди,
Старенька бабуся в подертому платті
Їм їжу готує в дворі на багатті -
На дверях об'ява, що хліба не буде...
Післямова...
За що їх карає військова стихія?
Невже не любили свою Батьківщину?
Чи скоро Господь нам пришле свого сина?
Чому забарився в дорозі Месія?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514804
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 01.08.2014
автор: ОЛЬГА ШНУРЕНКО