На здоров’я більше скаржаться жінки,
Та вмирають швидше..., йдуть чоловіки...
Не соплять, не крекчуть, що в них щось болить,
Часу завжди обмаль, аби відпочить.
Нелегка робота, рій гуде думок,
Про близьких турбота, – їм не до казок.
Дім, дітей, дружину закрива спина,
Від робіт, турботи гнеться вниз вона.
Мовчазні в тривозі. Паніці бій! Ні!
На своїм порозі, між куль, десь на війні.
Де не опиняється справжній чоловік –
Гідним залишається вчинків його лік.
Милих не жалійте – це не треба їм,
Поцілунком вмийте, поглядом своїм,
Ласки й шани повним, вдячності за те,
Що із справжнім другом по життю йдете.
Сила наша – слабкість, створює мету;
Відчувають вартість сильні захисту.
Ніжність подаруйте, втому заберіть,
Розпач, біль вгамуйте, впевненість вселіть.
Співчуття сховайте, сум в очах щоб зник,
Вголос промовляйте: «Коханий чоловік!»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514839
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.08.2014
автор: Серафима Пант