Інколи хочеться писати про такі речі, про які вже давним давно писано-переписано і говорено-переговорено... Але ти все-рівно вважаєш, що твоє слово буде унікальним цікавим і неповторним . Ти вважаєш,що варто поділитися своїм словом. Та у світі кілька мільйонів людей, кілька мільйонів думок і ще більше слів... І стовідсотково тисячі з них повторюються. Весь світ і кожнісіньке життя у ньому повторюються. Години,хвилини ,секунди — усе ходить колом. Наша планета крутиться в одному ж напрямку, в центрі нашої галактики все те ж саме Сонце ...над нами все те ж саме небо.
А хтось ще каже,що люди змінюються. Як може змінитися ця маленька піщинка — людина, якщо навіть Світ не змінюється ?
Ті ж самі війни, ті ж самі конфлікти і ті ж самі радощі тим же ж самим речам!
І що далі? Все те саме? Кардіограма життів , які між собою повторюватимуться? Невже все настільки нудно ?
А що після життя? Відколи живе людина і вона до цих пір не знайшла конкретної відповіді на одне із найважливіших питань !
Або пекло ,або рай — вічні муки чи вічне щастя, вибирай !
Я вже 18 років живу із вірою в те,що насправді воно так і є .
Але я не розумію нічого ! Піддаватися сумнівам по моїй вірі -гріх , тому я завжди намагалася над таким не замислюватися , принаймні надто довго.
Але ми живемо (принаймні я), не знаючи, що нас чекає після життя.
По ідеї християнства , Бог - всемилостивий і все пробачає, тому і ми стараємося пробачати усім своїм кривдникам. Але ж існує пекло - куди потрапляють непрощені душі. Тоді чому ми маємо усім пробачати,якщо все ж таки Господь КАРАЄ ?!
Для чого нас випробовувати різними життєвими негараздами? Ми ж чомусь маємо СЛІПО вірити в Бога, не первіряючи, чи справді Він уснує , не вірити в Нього — гріх!
Я живу і мені здається,що я ніколи не буду вільна по-справжньому. Таке відчуття , наче я піддослідна істота і довкола мене ж такі самі істоти,яким нічого насправді невідомо,які виживають як можуть і ладні горло один одному перегризти ,щоб вижити. У світі стільки питань : дрібних, малих і глобальних ; а ми чомусь переймаємося саме тими дрібними :де взяти грошей, як довести комусь, що я щось значу, як переплюнути напарника в певній справі, як здобути славу ... А потім до старості доживеш (якщо доживеш) і не знати замислишся чи не замислишся над глобальним, але перспектив у тебе вже не буде , можливостей щось змінити вже не буде, помреш , а далі усе повториться. Такі ж самі як ми зелені люди житимуть, творитимуть, шукатимуть відповідей на малі питання бо вважатимуть до смерті себе замалими,щоб замислюватися над глобальним.
І тайну "повторення" ніхто не дізнається бо світ не міняється!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514856
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.08.2014
автор: Божена Гетьманчук