Ламати б все і рвати все на шмаття.
Хай розставляє доля знову фішки.
Лиш за її, як дим легеньке, плаття
І за старі порвані босоніжки.
І знищити б весь світ звернути б гори
Калічити б до крові власне серце
(І хто що хоче то нехай говорить),
Відроджуватись враз щоб знов померти.
Сходити з розуму впадати в божевілля,
Топити совість у мрійливій річці.
На її щастя тратити зусилля,
Й ховати сонце у іі усмішці .
А потім прокидатись понад ранок
І рвати на завжди солодкі пута.
Її портрети виривати з рамок,
І знову намагатися заснути.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514959
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.08.2014
автор: Любомир Винник