Жива ще?Майже...Домовина?Встану.
Це тільки сон.А домовина?..Зайва.
Я ще тут за Янголами нагляду.
Якими?Моїми...Навіщо мені мальви?..
Європа рукавичками шмагає
Дядечкам пику...(Де мої чоботи?!)
І ввічливо кляняється...Збирають
Людські тіла із дозволу сволоти...
Жива ще?Так.Коханий мій цілує.
Цілунки вже не чую.Помилилась?
Косу я ріжу..Крила..Не фарбую
Голубі очі...Дуже я втомилась...
Зрізаю...Біль?Спалити чи на згадку?..
Чоботи взую і візьму булаву...
А трішки...Зазирну в свою шухлядку...
Там мої вірші...Мали б вони славу?!
І йду я за Вкраїну...Не стріляти...
Чоботями би пнути поміж ноги
Отих дядьках,що хочуть гроші мати
За сльози наші...Йдіть собі з дороги!?
Косу я ріжу кольору пшениці...
Навіщо мені крила?..Де сховаю?..
Я...Може візьму в руки...І рушницю...
Піду за Україну...Зможу...Знаю...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515113
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 02.08.2014
автор: Відочка Вансель