Я просто йшла… Свіча в моїй руці…
Налякана… як миша в мишоловці…
Від царства ночі брязкали ключі…
Десь вовкулаки… і песиголовці
Вогнем очей світили поміж крон…
Їх забавляли ці незвичні лови…
А я вже йшла без жодних заборон…
Десь вили звірі… і кричали сови…
Тебе нема… Зімкнулися світи…
Мене манила непоборна сила…
І що з того… що ніч стоїть така…
І я вночі… небачено красива…
Тебе нема… зриваюся на плач…
Ще чується… І кожному - ПО ВІРІ…
В моїй душі народжене Пробач…
Вже розривають… і шматують звірі…
В моїй душі народжене Прийди…
Вхопили в коло довгокосі мавки…
Ти обійти не зможеш їх ряди…
Лоскочуть ноги чарівні русалки…
Не залишай… спини оцю гонитву…
І розпачу у голосі повір…
Знайди… почуй… прийми мою молитву…
Мені назустріч йде Володар Гір…
Мені назустріч – невідома сила…
Голодний… спраглий… і жорстокий Звір…
А ніч така… небачено красива…
Лиш чорним плесом дихав… Синевір…
Хоч знала я… що всі дороги – в Рим…
Але чомусь… над прірвою лечу…
І в неминучій зустрічі із ним…
Я обіймала рятівну Свічу…
……..Здригнулася… свіча в моїй руці…
……..І стіни білі… абсолютно рівні…
……..і запах сонця… на моїй щоці…
…….а за вікном моїм… співали… ПІВНІ…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515145
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.08.2014
автор: гостя