Гинуть браття українці…
(Пам’яті всім загиблим і тим що ще ні українцям у війні один супроти одного 2014 –го )
Гинуть браття українці …
Очі в небо голубі,
Сірі, карі та зелені
А у когось до землі
Наче в них вся їхня доля
Хтось омріяний з небес
Планував злетіти в небо
Або ж зорям нести хрест
Ну а хтось, ходив землею
Босоніж зминав траву
Та з росою й сінокосом
Пригортав землі красу
Хтось орав, щоб в тім засіять
Всі поля зерном й добром
Хтось замріяно й щасливо
Працював знанням й пером
Хтось медичну мав науку
Людям в горі принести
Хтось маленьким нашим діткам
Знань просвіту донести
Хтось імперував з лекалом
А хтось просто вже стомивсь…
Миттю вихром їх забрало
Із життя - у нас, і в них
Залишивши сльози й горе
Пам'ять, як землі росу
Що ніколи не напоїть
З їх долонь земну красу
І замріяні нащадки
Друзі, рідні та батьки
А у когось син та донька
Всі приходять в самоті
На майдани, парки, сквери
На могили до братів
До сестер – вкраїнські жертви
Ваші смерті… Хто ж хотів?...
Чому стали сліпоокі?..
Хіба мало в нас землі?
Тих полів, лісів, ще й гори
Чи річок, ставків, морів
Хіба ті, що гарно блиска
Посмішку, а в серце ніж…
Так лукаво вкрасти хочуть
Щоб зостались босоніж?
Щоби ми батьківську землю
Свою неньку віддали?
Своє тіло, серце й душу
Панству світу продали?
А щоб менше зло, як радість
Тим спасінням нам було
Нам же радять убивати
Люду менше – їм добро
Хто ж загине за Вкраїну
За чиїсь ліси, лани
За чиїсь заводи, банки
За маєтки, острови..
Той героєм злетить в небо
Буде в "радості" рідня
Подвиг ратний прославляти
Смерть вживляти від «добра»
Наче треба більше й більше
Чорноземам та піскам
Крові братньої напитись
Емігрантом - син, щоб став…
І по волі, з - за кордону
Розділили всіх і вся
Щоб роздати нам «папери»
Прав вкраїнців на життя
На страждальну матір – землю
На все ті ж ліси й поля
На заводи, підприємства
Установи, ще й порти!
Залізниці і лікарні
Вузи, школи й дитсадки…
На усе, що ще довкола
Нам державою дано
Від батьків успадкували
Їхню працю - всім добро…
Щоб «змахнути» їх із часом
Не «второпа», щоб рідня
Казку на ніч розказала
Красно вже співа брехня
Ну а ті, що зостануться
Прахом з рук підуть самі
І «багатий дім вкраїнський»!
Стане брате не твоїм!
А тебе - Герой Майдану!
Сходу, Криму і Життя…
З Гімном виправлять почесно
В «Святу сотню» - в небеса!
Чого ще потрібно брате?
Нам вкраїнським кріпакам?..
Нашим дітям, що бажати?
Світ увесь, все побажав!....
Гинуть браття українці
Їхні очі вже як скло…
Чому ж зло так вперто хоче,
Щоб життя в них не зросло?..
P/S : Як же крикнути, сказати
Як достукатись до Нас
Брати! Сестри! Не вбивати!
А любити маєм час!
Як же хочеться, щоб чули
Всі обіди, помсту, біль
Що в нас вороги вдихнули
Знайдім сили – усмирім!
Нехай сльози цього болю
Росяться у нас в очах
А не кров’ю українців
Стане вранішня роса…
Кому ж молимось? Що робим?
Зріймо істини буття
Ті, що Богом дані людям
В них спасіння і Життя!..
Нехай живе Україна і ми благословенні брати та сестри в ній!
2014 р. травень-липень
С. Кріпак*
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515272
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 03.08.2014
автор: Сергій Кріпак*