Не має у байдужості чуттів,
А ні жалю,ні співчуття до ближніх,
Коли горить країна у вогні ,
Одні вмирають ,іншим все те лишнє.
Не можу заспокоїти себе,
Коли в однім кутку гримлять гармати,
А в іншому бенкети,все пусте
І небо рвуть цинічно так салюти.
Ну де ж,то українці співчуття?
Коли брати вмирають,веселитись…
Не вже купили в Бога ви життя?
Не можна так байдужно в світі жити!!!
Байдужість до добра не приведе,
І «моя хата скраю» не спасе вас.
Як завтра все у прірву упаде,
Хоч трішки той цинізм сховайте сумом.
Не розумію нащо зазіхати
На небо,що «Престолом Божим» зветься,
Подумайте ,що завтра той салют
На вас гарматним залпом обізветься.
Я прошу ,люди,по одній сльозі
Зроніть,омийте рани свого брата.
Не будьте ви байдужими ,о, ні ,
Тоді не знатиме біди і ваша хата!!!
03.08.2014р.
(Розривається душа,
як чуєш салюти радості
в цей страшний час,
коли люди гинуть на війні.
Схаменіться люди не будьте байдужі!)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515331
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 03.08.2014
автор: леся квіт