Ви знаєте, як тишина дзвенить?
коли навколо стіни давлять...
як звучно телефон мовчить...
І неможливо стерти пам'ять...
Безшумно, тихо плине час,
і вихідні ідуть, як будні,
із гордості тривкий запас,
окреслює свою присутність...
Мовчить, беззвучно день іде,
та тягнуться хвилини вічність,
і ти ніхто, і ти ніде,
лиш музика приносить світлість...
Останки особистих снів
іще тримають на цім світі,
ідуть усі, лишають слід,
від зрад, образ різноманітних...
А дружба - лише пустий звук...
Набір із літер філігранних...
Не варта я імення друг,
і друзів мати теж не варта...
Нема образ, лиш пустота,
як поглинаюча безодня,
навколо пустка, німота,
повітря і душа спекотна...
А хочеться, щоб пішов дощ,
(не так як в фільмах для плаксивих...)
А просто змив сліди підошв,
що десь в душі понаходили...
Ти не потрібен...Ти - ніхто...
Як статус десь у соцмережі,
Тебе змінили, як рингтон,
обрид, не викликав залежність...
Ну що, лиш тиша - і вона...
довкола, хоча завжди поруч,
і плеєр в вуха, і пітьма,
мабуть, не краще із видовищ...
Та я не жаліюсь зовсім...
Лишень слова б кудись подіти...
Ось тут, на місці із рядків...
навічно їх з папером зшити...
Бо все навколо лиш мовчить,
лиш кава й музика сусіди...
ось так і йде за миттю мить,
і розчиняється в повітрі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515519
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.08.2014
автор: Sama_po_Sobi