Коли даруватимеш квіти - виривай із коренями,
я встромлю їх у вивернуту болем душу,
обпечу ковтком твоєї байдужості
і заллю безмірно п'яною хтивістю.
Зі світлом, яке приносиш спогадом,
ти підносиш руку на відстані
і пече мене так необізнане
те, що щастя лишилось невпізнане.
Коли питатимеш ласки - почекай ще трішки,
бо давно ти уже не власник,
розрослись у мені чагарники
із тих квітів, що ти викинув,
я забула про твою частку в них,
бо вціліла я після напасниці,
ти ж не встиг мене вчасно приборкати,
доросла я до неба, синього.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515542
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.08.2014
автор: Мері Енн