Упали роси на покоси
Чи ранок це зронив сльозу?
Берізонька омила коси
Липневим дотиком дощу.
Ріка сховала ніжну бранку
В густім туманнім молоці.
Верба сплакнула на світанку,
Сльоза скотилась по щоці.
Бурлака вітер стрепенувся,
Струсив росинки з пліч рясні,
До сонця вгору потягнувся –
Ловити промінці ясні.
Кувала голосно зозуля,
Не поскупившись на літа.
І, залишивши рідний вулик,
Трудилась бджілка золота.
Немає слів… Це Україна,
Свята, натхненна сторона,
Де кожна квітка – мов людина
І Богородиці душа.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515804
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.08.2014
автор: Східний