[i]"Вітчизна – це хліб і сіль,
і вишитий рушник;
Вітчизна – це кров і біль,
і лебединий крик."[/i]
Навчає мати сина
перед дорогою в світи:
– Вітчизна, сину, – це я і ти... І батько,
який не повернувсь з війни.
Дорога з дому і додому,
трава зелена, квіти і роса;
Вітчизна – сонце
в небі голубому
І зір трояндових краса.
Вона у серці й на долоні,
В щоденних радощах, в журбі;
Вітчизна – Всесвіт і билинка,
в їх суть слід вникнути тобі.
[i]"Вітчизна – це дощ і сніг,
і яблуневий цвіт;
Вітчизна – це сльози й сміх,
і хліборобський піт."[/i]
Вже перший промінь ластиться
до батькових вишень.
– Пора в дорогу, сину,
ти запам’ятай лишень:
Вітчизна – то не звичайне слово,
його не вимовиш будь-як,
воно – душа народу,
тож бережи
святі слова для свят!
Створено 18 – 19. 12. 1986 року,
смт. Брошнів (Івано-Франківщина)
Опубліковано: Гармонія (Літературний альманах). –
Хмельницький: Вид. Стасюк Л.С., 2018. - 276 с. – С. 88.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515922
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.08.2014
автор: Т. Василько