Моя найкраща ненько навіки,
Я свій біль криком виливаю знову!
В руках з мандатом підлі вояки
Тебе вбивають! Бо вбивають мову!
Та Ти завжди звільнялася від пут!
І гнала геть загарбників навали,
Хто шматував тебе то там, то тут,
Хто голодом морив, щоб доконала!
Свої дороги ткала в рушники,
В два кольори своє життя вкладала!
І біль утрат, і щастя хміль п’янкий,
То чорним, то червоним вишивала.
Усе минуло. Кануло в віки.
Зоря омріяної волі засвітила!
Жар-птиця вже на відстані руки,
Злетіла в небо - й пір’я не лишила!
У твоїй хаті правди знов нема!
Знов продають тебе твої нездалі діти!
Їх імена ти знаєш і сама,
Не буду цим сміттям історію бруднити!
Тобі закони – щоб німа була,
Щоб не встрявала в «ихни разговоры».
За це – « на грудь одели ордена»
Тим, хто тебе щодень паплюжить хором!
Іде війна. Без танків і ракет,
В твоє майбутнє вже заклали міну!
Із приймачів, журналів і газет
Чужі думки на чужій мові линуть!
Свою плекаймо, як батьки колись!
Гордімось нею, бо це наша мова!
І українська хай злітає ввись –
Співуча, мелодійна, калинова!
То ж нас ще є, хто розум не продав!
Заслін війні ми зможем збудувати!
Нам не потрібен регент «сверхдержав»,
Ти, Україно, наша рідна мати!
Марія Волинська,
м. Бровари, 04 квітня 2013 року.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515935
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 06.08.2014
автор: Марія Волинська