7.
Їй снились фіорди,йому аравійські пустелі.Їй полум*я,йому лід…Все в цьому світі взаємопов*язане,навіть сни,тим паче сни двох,котрим рано чи пізно таки судилось стати одним цілим.Навіть у пуселі є джерела…І навіть найміцніші льоди колись тануть під сонцем.
….Проккинувся від раптового телефонного дзвінка.На автоматі взяв трубку буркнув щось на зразок «Слухаю!»
У відповідь почув:
-Тьом,привіт…це Сніжанка,мені твій номер Грег дав.(«Дай йому Боже здоров*я».-подумав )
-Слухай,ти сьогодні не зайнятий ми могли зустрітись ближче до вечора?
-в МЕНЕ є вибір?-запитав я про всяк випадок.
-Риторичне запитання,звісно нема.-відповіла вона.
-Угу-сказав.Коли і де?
- Десь на 19.00 у мене .-промуркотіла.
Ок,домовились тоді.До зустрічі. «У що ти вляпався,Тьом?-спитав я себе.
8.
У зазначений час я був на місці.
Вона відчинила мені двері .Заходь.- сказала.-Почувайся як вдома.Чай будеш?
-Ага.-кивнув я.
-Зелений?-спитала.
-Чорний,як моє життя-буркнув у відповідь.
Буде тобі чорний.-усміхнулась.-Сідай.
Увесь час поки закипав чайник,ми сиділи мовчки.При цьому вона майже незмигно дивилась на мене мов на музейний експонат,чи якийсь дивовижний раритет.
(Я інтутивно відчував,що не варто порушувати тишу.Ніби то я присутній на якомусь таїнстві сакральному обряді.Ніби далі станеться щось важливе.Щось важливе для нас обох.)
Коли тишу порушив пронизливий свист і ми врешті розпочали довгоочікувану церемонію вона спитала:
-Про що думаєш?
-Про те що давно мене ніхто не вивчав,як мавпу в ззоопарку.Так напевно індіанці дивились на моряків Колумба.-бовкнув я.
-Вибач,усміхнувшись сказала вона.-Я не хотіла тебе образити.просто намагалась тебе зчитати.
-Що,що зробити?-не зрозумів я.
-Зчитати чи ти мені підходиш-відповіла.
-Емм…-безпорадно замукав я.
-Ідем зі мною -сказала і потягнула мене за собою в кімнату.
В кімнаті було напівтемно-жодного світла окрім свічок.
Не підглядай.-сказала вона мені стягнула із себе светрик натомість одягнувши короткий топ з максимально відкритим животом.
-Ну як?-запитала.
-Кайф-сомнабулічно промугикав я.
-А тут не вгадав,кайф ще й не починався,заперечила Сніжка взяла телефон і включила якусь абсолютно химерну психодилічну арабську чи може перську мелодію з класично шаленим ритмом,який дивним чином відсікає усі сторонні думки і зосереджує на собі.
І все і нічого немає,нічого не існує і не існувало,окрім хвиль музики і хвиль її розкішного смаглявого тіла....звуки її перепоповнювали,ноти осідали в ній розчинялися і знов виходили з неї назовні ,проникаючи мені в серце,бентежачи душу ритмами її тіла чи то музичними тактами,оскільки розділити її і музику було неможливо.Вони були одним цілим-єдиним суцільним монолітом.Вона сочилась рікою,проникала у кожну шпарину моєї запаленої і зболеної свідомості,тривожачи її припливами та відпливами.Вона постійно міняла темп з швидкого на повільний і навпаки,періодично то віддаляючись від мене то наближаючись майже впритул.Море хвилюється раз….Море хвилюється два… ЇЇ плавні витончені рухи то ніжно заколисували то знову будили закличною відвертістю.
Вона була схожа на повноводу ріку яка знесла усі дамби і греблі і тепер змітала все на своєму шляху.
-Ну як ?-спитала вона ,вона вже лежачи на ліжку,поряд зі мною…коли чергова пісня-нарешті завершилась.
-Вогонь-розгублено кавкнув я.Її явно тішила моя втраченість.
- А вогонь?-лукаво повторила вона.-А так ?-вона,раптово нахилилась до мене, і,стягнувши із мене майку почала цілувати.Спочатку губи,потім шию,плечі,потім знов губи,живіт,легенько покусуючи і так по колу.Після цього вона вляглася на мені і,притиснувшись всім тілом,почала робити хвильки животом,немов продовжуючи свій шалений танок,не припиняючи при цьому мене цілувати.
-ти шалена.-прошепотів я …
-А в тебе були сумніви?-так само пошепки відповіла…
-Ну були думки.-спробував я сповзти на дипломатію.
-Не думай, люби-промуркотіла.
-Люби чи роби?-запитав…
-і це також.-сміючись відповіла Сніжка.
Я просунув руки під її топ і почав гарячково гладити її спину.
Нарешті знайшов заповідну защіпку її ліфчика,розтебнув,якось встигаючи при цьому відповідати при цьому на її вимогливі і водночас ніжні поцілунки.
Дівчина дедалі більше розпалювалась,не перестаючи ніжити мене хвильками і поцілунками.
-Прям енерджайзер якийсь .-подумав я вголос.
-"Дюрасел" працює до десяти разів довше-захихотіла вона.
-Нєа,до десяти разів я навряд чи зможу-розсудливо зауважив я.
-Дурень,ти дурень-усміхнулась вона і майже нечутно додала:Я хочу…
-Ні,заперечив я, хотіти не шкідливо,а по –друге я не можу.
-Не можеш що?-стривожилась вона.
-Не можу не думати.-відповів
-Тьом,що не так спитала вона і не думаючи при тому з мене злізати.
-Та нічого,зовнім нічого,окрім того що я лежу під майже голою дівчиною,яка мене зовсім не знає,але пори те,дуже хоче…А от поза тим все розкішно….от тільки…я зробив драматичну паузу і прошепотів їй на вухо: «Спина в тебе шорстка дуже»
-Та пішов ти-вдавано образилась вона.-Ненавиджу тебе.
Гуд –сказав я пориваючись підвестись.Але відразу ж був покладений на попереднє місце її турботливими проте достатньо сильними руками.
-Не йди,лишись не пущу,ніч на дворі! –благально попросила вона.
- Плювати.-подумав.-все одно не знаю,де моя футболка.
Вона так і заснула на мені,муркочучи собі під ніс якусь дивовижну пісню.Арабську чи може перську.Один фіг.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516134
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.08.2014
автор: Той,що воює з вітряками