Ми з тобою у танці давно згубилися, пташко
Бачиш, відлетіли вже зграї у вирій усі
Ну, а ми залишились
Немов на місці заклякли
Знову згадавши болюче, спасіння прогавили мить
Я не втямлю ніяк, скільки це може тривати?
Як можна пеститиніжити постійно ці болі страшні?
Наші крила зникають
Відбирає вже мову останню
Стане мертвою мова і од слова не залишиться й сліду
Минулу себе пам’ятати – це, звісно, корисно
Одначе, ми тільки й гойдаємо болі та сльози, неначе дитя в пелені
Я хочу до неба, вдихати це небо
Най буде мені за колиску безкрайню
І з-поміж тисячі поглядів, тисячі дотиків увібрати у себе Любов саме Ту
Тож, летимо у вирій, сумна моя пташко
Наші страхи все рівно матимуть ті самі обличчя
Завжди
Якщо у річку не варто вступати двічі, ми можемо над нею злетіти
02(08)2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516301
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.08.2014
автор: Demetris