[b][i]Піски, бархани, дюни невсипущі:
То там, то тут – ганяють їх вітри…
Схоронять їх від вітрової гри
Лиш трави вперті, висохлі, колючі.
Та грають людством долі невгавущі
Попри жадань, гармонії попри:
Пісок сипучий юної пори
Лопатить вічність – сила невмируща!
І прийде мить, коли піщана падь
(Розтрушуй час, а чи ретельно гладь!)
Сховає й світлі, й темні дні у морок…
Й не спинять ні нектари, ні меди,
Мистецька гра акторів і акторок
Приречених побути і піти.[/i]
[/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516378
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 08.08.2014
автор: Олекса Удайко